ВСТУП

Ветеринарна медицина - це комплекс загальнобіологічних і спеціальних наук, які розкривають закономірності будови та життєдіяльності здорового і хворого організму тварини, причини виникнення хвороб, їх суть та способи розпізнання, лікування і профілактики.

Ветмедицина охоплює комплекс науково обґрунтованих захо­дів, спрямованих на попередження та ліквідацію захворювань тварин і на захист населення від хвороб, спільних для тварин і людини. Завданнями ветеринарної медицини є проведення науково обґрунтованих державних заходів (карантинних, санітарно-гігіснічних), спрямованих на максимальне збереження тварин та підвищення їхньої продуктивності.

У комплекс ветеринарних дисциплін входять: анатомія (нормальна і паталогічна), фізіологія (нормальна і паталогічна), гістологія, мікробіологія, паразитологія, внутрішні незаразні хвороби, фармакологія, епізоотологія, зоогігієна, хірургія, акушерство і гінекологія, штучне осіменіння, ветеринарна справа тощо.

Наука ветмедицина тісно пов'язана з біологічними і зоогігієнічними дисциплінами (біологією, біохімією, годівлею, розведенням сільськогосподарських тварин, спеціальним тваринництвом). На даних зоотехнічних наук основані, головним чином, методи профілактики незаразних хвороб, оскільки вирішальний вплив на стан здоров'я мають умови годівлі, догляду, уіримання й експлуатації тварин.

Комплекс ветеринарно-зоотехнічних наук ґрунтується на видатних працях фізіологів І.М. Сеченова, І.П. Павлова, на біологічних основах передового вчення К.А. Тімірязєва і 1.В. Мічуріна.

Значним вкладом у розвиток біологічних наук, які мали найвагоміший вплив на розвиток ветеринарії є праці видатних вчених МІ. Пирогова, М.Ф. Гамалії, 1.1. Мечнікова, СП. Боткіна, А.А. Соше-ственського, Л.С. Цинковського, Д.К. Заболотного, К.Г. Боля, Д.Й. Івановського, Н.А. Міхіна, С.В. Вишелеського, І.Ю. Мозгова, К.1. Скрябіна і багатьох інших.

Першим вітчизняним вченим, який одержав міжнародну Нобелівську премію за досягнення успіхів у розвитку науки, був І.П. Павлов (в 1904 році за монографію „Лекції про роботу головних травних залоз"). У 1908 році за відкриття явища фагоцитозу міжнародну Нобелівську премію одержав 1.1. Мечников.

Об'єктом ветеринарної науки є не тільки хворі тварини, а й продукти тваринництва і рослинництва та сировина для легкої промисловості. Ветмедицина тісно пов'язана з біологічними та медичними науками, що має дуже велике медико-санітарне значення для охорони здоров'я людей від захворювань, спільних для людини і тварини (туберкульоз, бруцельоз, сибірка тощо). Завдяки плановості ветеринарних заходів досягнуто значних успіхів у розвитку науки і передової практики щодо вивчення та ліквідації багатьох заразних захворювань. Видатний вчений XIX ст. С.С. Євсєснко писав, що людська медицина зберігає людину, а ветеринарна - людство.

Гігієна тварин (зоогігієна, ветеринарна гігієна) - наука про охорону і зміцнення здоров'я тварин раціональними заходами утримання, годівлі, вирощування догляду за ними, які забезпечують високу  продуктивність,  зумовлену  спадковістю. 

Слово гігієна або  зоогігієна походить від грецького і означає - цілющий, такий, що дає здоров'я.

Ця наука вивчає вплив на організм факторів середовища -атмосфери, клімату, ґрунту, складу води. Вона розробляє і рекомендує способи послаблення й усунення впливу на здоров'я тварин несприятливих факторів, що зміцнюють здоров'я. Особлива увага приділяється питанням відтворення поголів'я та вирощування здорового молодняку, а також запобігання захворюванням тварин внаслідок неправильної годівлі і напування, догляду, утримання й експлуатації тварин.

Ветеринарна санітарія - це сукупність практичних заходів технічного та іншого характеру, спрямованих на реалізацію конкретних вимог, норм і правил гігієни тварин.

До основних завдань гігієни тварин відносять:

- вивчення факторів та умов навколишнього середовища і закономірностей їх впливу на організм тварини, етап її здоров'я;

- науково-практичне обґрунтування оптимальних і гранично допустимих параметрів навколишнього середовища та розробка зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних нормативів, норм і правил, за­ходів та рекомендацій, а також засобів і способів, спрямованих на підтримання і стимулювання функціональних можливостей та опірності організму проти дії несприятливих факторів навколишнього середовища;

- розробка будівельних проектів, підбір методів і засобів санітарної техніки для створення систем, які забезпечують життєздатність тварин (вентиляція, обігрівання, освітлення, регулювання мікроклімату, водопостачання ферм і напування тварин, роздавання кормів, видалення гною тощо).

Великі завдання стоять перед зоогігієністами щодо охорони навколишнього середовища та забезпечення високої санітарної якості продукції тваринництва.

Вагомий внесок у зоогігієнічну науку зробили українські вчені: А.К. Скороходько, К.С. Єрмалаєв, М.С. Борщ, М.В. Демчук, І.Ф. Хра-бустовський, 1.1. Хренов, В.Ф. Матусєвич, 1.1. Заболотний, Ю.М. Мар­ков, О.О. Лимаренко та ін.

Обслуговування тваринництва в умовах приватних господарств докорінно змінює форми і методи роботи ветеринарних спеціалістів, потребує грамотного ведення тваринництва приватними особами, освоєння основ ветеринарної медицини та зоогігієнічних норм утримання, годівлі, вирощування та догляду за тваринами.

Ветеринарні спеціалісти крім профілактичної і лікувальної роботи виконують значну дорадницьку функцію, є активними пропа­гандистами і носіями передових методів господарювання.

Сподіваюся, що вивчення навчальної дисципліни  „Основи ветеринарної медицини і зоогігієни", написаний відповідно до програми із спеціальності 5.130106 „Організація і технологія ведення фермерського господар­ства", стане надійним професійним помічником як студентам, так і практичним спеціалістам та власникам тваринницьких галузей, започаткує перші кроки дорадництва нашими спеціалістами.